Журавель Юрій
Битва за Київ 1943 року - найганебніша провальна операція Другої світової війни, але я мусив намалювати це, щоб ще раз
звернути увагу і згадати, якою ціною здобувалася перемога. Щоб знали ми і наші діти, що відповідати "ваті" на закиди
- "наши дєди ваєвалі".
Про саму київську операцію червоної армії, усі помилки, жертви та прорахунки знають всі.
Сталін вимагав оволодіти столицею України до 26-ої річниці жовтневої революції. На догоду генсеку радянське командування загубило біля мільйону солдатських життів, а надто – так званої «чорної піхоти».
Донедавна про неї було заборонено навіть згадувати.
«Чорної піхота»- чоловіки, набрані польовими військкоматами з донедавна окупованих регіонів України.
Ніякої військової підготовки з мобілізованими не проводили. Їх відправляли у бій, навіть не видаючи військового одягу і зброї.
Як і штрафні батальйони «чорнопіджачників» використовували у ролі «гарматного м'яса» при наступі Червоної Армії.
"Нах..й вооружать этих хохлов? Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь ссылать!" - казав маршал Жуков.
Свідчення "чорносвитника" Анатолія Дімарова — Коли село звільнили, всіх чоловіків від 16 до 60 років — всіх, аби була нога–рука,
а чи сліпий–глухий — не важливо — стали брати до війська.
Нас «озброїли» — дали по пів-цеглини і — «йдіть, іскупайтє вину кров’ю»,
бо ми на окупованій території були. Мовляв, ви жбурляйте цеглу, а німці нехай думають, що то гранати!
Повернутися назад не можна було — там сиділи смершівці з націленими нам у спину кулеметами...
Режим Сталіна використовував військові мобілізації не лише для поповнення армії живою силою. Вони водночас стали своєрідним інструментом помсти населенню, що залишилося на окупованій території,
геноцидом проти українського народу.
